описує особисту дружбу, зосереджену на Христі, у якій духовно зріліший віруючий свідомо показує власним життям приклад справжнього християнського життя, щоб молодший у вірі міг його наслідувати.

Виховання християнських учнів часто називають наставництвом, але воно означає набагато більше. Його суть — не лише говорити людині, що робити, а й показувати, як це робити: особисто допомагати молодшому у вірі вчитися молитися, пізнавати й застосовувати Боже Слово, ділитися своєю вірою тощо, присвячуючи свій час, життя й любов зростанню іншої людини.

Коли у вашій церкві формується культура виховання учнів, новим членам уже не доводиться «в усьому розбиратися самостійно». Натомість їм пропонують дружбу з підготовленим наставником. Зазвичай вони зустрічаються раз на тиждень. Нові члени вчаться самостійно живитися Божим Словом, духовно зростають і завдяки практичному наставництву стають здатними виховувати нових учнів: ділитися своєю вірою та наставляти інших. Так відбувається духовне примноження.